EnglishFrenchGermanItalianPolishPortugueseRussianSpanish
ФШСМ

Служіння спільноти

Реколекційний будинок

Вогонь з неба
Web-студія

Околович Галина

DSC00843

 

Околович Галина Дмитрівна

Народилася 24 березня 1968 р. в с. Переволока Бучацького району, Тернопільської області. Від 2000-го року проживаю в м. Бучач. Працюю вчителем початкових класів Бучацької ЗОШ І-ІІІ ст. №1.

З Господом була, відколи себе пам’ятаю, бо народилась і виховувалась у християнській сім’ї. Нас у батьків було три дочки. Молитви знали змалечку. Кожної неділі чи свята нас маленьких за ручки вели до церкви батьки, навчили християнських звичаїв, заклали фундамент християнського світогляду і моралі, за що я їм безмежно вдячна. Навіть в часи комуністичного режиму, коли була заборонена церква, віра, ми все одно кожної неділі були на Богослужінні, дуже любили «маївки» (Молебні до Матінки Божої) та Хресну дорогу. На Горішній Переволоці, на щастя, церква була діюча, до неї ходили люди з навколишніх сіл, в яких церкви атеїстична влада закрила. Правда, скільки вчилася в школі, жодного разу не ходила святити паску, бо по дорогах чергували вчителі з нашої школи, які добре знали своїх учнів. Зате це могли собі дозволити діти з інших сіл, до яких наші вчителі претензій не мали. Пам’ятаю, як я із заздрістю дивилася на чужих дітей, які у Великодню суботу святково одягнені йшли до церкви із прикрашеними кошечками. Коли навчалася в Чортківському педучилищі, теж відвідувала церкву кожної неділі. Правда, деякі люди питали мами, чи це мені не зашкодить в навчанні, якщо в училищі дізнаються, але мама тільки усміхалася і ми продовжували всією сім’єю ходити до церкви, а ввечері всі разом проводили спільну молитву.

Ходила до церкви, вірила, молилася, багато знала уривків із Святого Письма, але це якось було не досить свідомо, швидше, може із звички. Поки не прийшла біда. У травні 1995 року захворіла і померла моя молодша сестричка Оля. Їй було б в червні всього 24р. Ми її дуже любили і ніяк не могли змиритися в цією важкою втратою. В усіх були тільки запитання: чому? За що? Чому саме вона? Відповідь ми знайшли в скорому часі в маленькій книжечці «Як годитися з Божою волею», яку мама принесла із Зарваниці. Ми читали її всією сім’єю, перечитували і помалу прозрівали. Ми зрозуміли, що не треба прив’язуватися до когось або чогось світу цього, навіть якщо це найрідніша людина. В Божій владі дати і в Божій владі забрати. А нам треба прийняти Божу волю терпеливо і вірити, що на все в Господа свої плани, навіть смерть близької людини. Тепер я знаю, що саме смерть моєї сестрички стала початком відліку свідомого сприйняття Бога, нашого прозріння і навернення. А за сестру, батька та інших моїх родичів, знайомих, колег по роботі, які відійшли у вічність, постійно молюся і вірю, що колись зустрінуся з ними у житті вічному.

Спільнота

Про спільноту «Святого Миколая» почула від родичів, які відвідують церкву св. Петра і Павла (на цукровому заводі). Але прийшла не зразу, а через кілька місяців. Вразила мене манера спілкування з Господом. Саме спілкування, а не механічного проказування молитви, спілкування, на яке Господь відповідає. Дізналася, що є не тільки молитва прохання, яку ми часто використовуємо, особливо, коли приходить якась біда. Є ще молитва подяки, про яку ми часто забуваємо, особливо, коли проблема з Божою поміччю вирішена, а нам здається, що це ми усе владнали. А ще є молитва прослави, якої ми майже не вміємо і не знаємо, але яка найприємніша Отцеві Небесному. Спочатку незвичними були пісні під гітару, тексти яких іноді не римувалися. Але коли починаєш співати, пізнаєш їх глибокий зміст і руки самі підносяться вгору, виражаючи подяку, прохання чи прославу Господу.

На спільноті я не раз чула, що виліковується від хвороби та чи інша людина, чула їхні свідчення, але спочатку до цього ставилася якось скептично, з недовірою, вважала, що зі мною не може такого трапитися, бо сумнівалася, чи заслуговую на це. Сумнівалася, поки не відчула на собі дар Божої благодаті.

Свідчення

Це було в серпні 2013 р. Я з сім’єю вирішила відвідати мою двоюрідну сестру Анну, яка з родиною живе в Севастополі, бо вона вже там більше, ніж 20 років, але ще ніхто з родичів у неї не був. Хочу сказати, що ця поїздка, напевно, теж не нами, а Богом спланована, бо після теперішніх подій, коли у Криму така напружена обстановка, хто зна, коли ще зможемо побачитися. Отож, коли ми приїхали до родичів, я зігнулася, щоб відкрити сумку, а підвестися уже не могла: щось сталося у моєму хребті і я відчула невимовний біль. Ліки та фізичні вправи допомогли мало. Я з трудом сиділа, ходила, навіть лягти було важко. Щоб не зіпсувати відпочинок на морі своїм рідним, я, пересилюючи біль, трималася тиждень, а потім їхала додому з думкою: де знайти доброго лікаря мануальної терапії. Та, виявилося, справжній наш лікар і цілитель Ісус чекав уже на мене на спільноті. Коли Олесь сказав на молитві, що оздоровлюється жінка, яка має проблеми з хребтом у поперековому відділі, я зразу ж подумала про себе, але моя недовіра і сумніви заставили мене прислухатися і чекати болів ще тиждень, поки не усвідомила, що лікаря мені вже шукати не треба. Дякую Тобі, Господи! Слава Богу!

Я вдячна Господу, що познайомив мене зі спільнотою «Святого Миколая». Я більше дізналася про Господа, навчилася читати Святе Письмо за календарем. Вчуся прославляти, перепрошувати, просити і дякувати Йому. Прошу Господа, щоб приводив більше людей до спільноти, а членам спільноти посилав мудрість, здоров’я, силу, терпеливість продовжувати розпочату справу на славу Божу. Кожного вівторка з нетерпінням чекаю навчальних проповідей, які базуються на вивченні Святого Письма та переплітаються з свідченнями, життєвими історіями тих людей, які проповідують. Я стараюся запам’ятати та переказати  те, що почула, своїм дітям, родичам, знайомим. А ще надіюся на те, що настане день, коли разом зі мною на молитву до спільноти прийде моя родина.