EnglishFrenchGermanItalianPolishPortugueseRussianSpanish
ФШСМ

Служіння спільноти

Реколекційний будинок

Вогонь з неба
Web-студія

Духовно-релігійні чинники соціологізації особистості

УДК – 265.31/.34 +266.5

О. І. Маргітич

 

Духовно-релігійні чинники соціологізації особистості: теологічний аспект

 

Католицький харизматичний рух є одним з найбільших рухів у Католицькій церкві. На сьогоднішній день католицький харизматичний рух тісно по’язаний із життям Церкви. Даний рух уже функціонує і на Україні, який активно спонукає людей до соціального служіння в Україні. Із позиції даного руху всі її соціальні структури повинні приймати активну участь у політичному та культурному житті країни.

Ключові слова: харизматизм, екуменізм, Нова П’ятидесятниця, харизматичний рух, харизматична Віднова.

Постановка проблеми. Харизматичний рух, як часто зазначають провідні теологи, є суто екуменічним явищем, оскільки, зароджуючись в численних християнських конфесіях, він часто носить в собі тотожний характер. Так, наприклад, Йозеф Рацінгер в передмові до німецького видання книги Ранієро Канталамеси співвідносить харизматичний рух з «автентичністю Церкви» (автентичністю в духовному аспекті) [8]. Згідно нової програми ICCRS-у (Міжнародної Служби Католицької Харизматичної Віднови), яка була проголошена у жовтні на все європейській конференції лідерів Віднови у Святому Дусі, у Варшаві 2007 року «NewPentecostoftheNations», кожна нація повинна пережити «Нову П’ятидесятницю» як у контексті духовної Віднови, так і «відродитися» в національно-релігійному, політичному та соціальному аспектів [9]. З цього випливає новизна даного дослідження.

Актуальність даної теми полягає у віднайденні національно-релігійної автентичності українського народу крізь призму католицького харизматичного відновлення.

Саме таке розуміння співвідношення харизматичного  руху та національної свідомості має значний потенціал і в контексті творення громадського суспільства, на чому наголошують іноземні дослідники,  наприклад, екуменісти-практики Геріберт Мюлен, Ральф Мартін [3]. Аналізуючи джерельну базу, насамперед слід виділити ІІ Документ з Малінес кардинала Суененса «Екуменізм і Віднова», в якому часто згадується нова форма автентичності суспільства в “етно-релігійному аспекті автентичності національних обрядів, численністю та багатоманітністю яких пишається Католицька церква” [12, с. 48]. Цікавими можна назвати публікації, наприклад, українського протестантського теолога В. Боєчка [1], та численних польських праць духовно-формаційного центру «Wieczernik», які постійно наголошують на створенні автентичної моделі харизматичного руху в контексті окремої нації [пор. 10, с. 138].

Метою публікації є: аналіз міжнародної програми ICCRS-у «NewPentecostoftheNations» та її співвідношення з духовною складової української національної автентичності.

Предметом даного дослідження виступає католицький харизматичний рух у його національному контексті.

Папа римський Павло VIта папа Іван-Павло ІІ наголошували на важливості харизматичного внеску для екуменізму в національному аспекті. Ця засада є особливо актуальною в контексті українського релігійного комплексу, який характеризується значною поліконфесійністю. Сьогодні як теологи, так і релігієзнавці розділяють досвід хрещення в Святому Дусі якого дотримуються протестанти, П’ятидесятники та з християни без номінацій. При цьому саме католицький харизматизм, на  думку Чарльза Уайтгеда “має відіграти особливу роль в будівництві сильної екуменічної дружби. Але, щоб зробити це, спочатку ми повинні бути переконаними в нашій Католицькій та національній ідентичності. По-перше, ми католики, а по-друге, ми екуменісти”[7, с. 39]. Чарльз Уайтгед, будучи директором ICCRS-у, часто в своїх програмах закликав до екуменічного діалогу кожної окремої нації, адже харизматизм є багатогранним явищем, який дуже часто відрізняється на національним, та географічним характером, що особливо актуальне для України.

ICCRS визнається Святим Престолом установою для підтримки Католицької Харизматичної Віднови зі статусом юридичної особи, відповідно до Канону 116. Більшість Конференцій Єпископів, так чи інакше, визнали Католицьку Харизматичну Віднову, а декілька Національних Службових Комітетів і Організацій попросили та отримали статути [10, с. 42]. Саме численні національні комітети творять також саму структуру католицької харизматичної віднови.

Сутність та поняття «Нової П’ятидесятниці» є виявом цілісної дії Святого Духа в контексті творення національної свідомості як окремого громадянина, так і суспільства зокрема. Як зазначає Ральф Мартін “Ще надто рано говорити про плоди, які Віднова принесла Церкві. Однак ми можемо вказати кілька площин де досвід та богословська рефлексія Віднови прислужилися як місцевим церквам, так і вселенській Церкві” [2, с. 72].

Харизматична віднова відзначається актуальною динамікою у царині євангелізації, екуменізму, та творення громадського суспільства з урахуванням його національно-релігійних особливостей. Саме відновлення особистих стосунків з Ісусом та прийняття сили Святого Духа зробили членів Віднови свідомими цієї сили, яка стимулює їх до проголошення Євангелії, розпалення віри в інших людях, сприяє її розвитку та зміцненню. Отримання Святого Духа спричиняє переміну серця (метаною). Отримання Духа, це водночас доведення і ведення інших до усвідомлення, що Ісус є Господом цілої нації [пор. 6, с. 39].

Всім мирянам довірений обов’язок спричинитись до того, щоб люди на всьому світі прийняли і пізнали Божий план спасіння.Оскільки Христос є джерелом апостуляту в Церкві, то плід апостуляту мирян залежить від ступеня з’єднання з Христом. «Хто перебуває в мені, а я в ньому – той плід приносить щедро» (Йо. 15,5).

Завданням світських людей є шукати Царство Боже, займаючись чесними справами і керуючи ними по Божій волі. Миряни повинні мати високу професійну кваліфікацію, знати сенс людини і громадянські чесноти, потрібні для життя в суспільстві: співчутливість, почуття справедливості, щирість, силу Духа. Миряни в своїй праці повинні прямувати до проголошення Євангелія, освячення людей, до перейняття духом Євангелія та вдосконалення справ дочасних [пор. 11, с. 38]. Живуть вони в світі і в звичайних обставинах життя родинного і суспільного. Там, власне, Господь їх покликав, щоб виконували своє завдання, керовані духом євангельським, і спричинялись до освячення світу як закваска, прикладом свого життя випромінюючи віру, надію та любов. Їх завданням є вдосконалювати дочасні справи, з якими вони зв’язані і так ними керувати, щоб вони робились за заповідями Божими і щоб служили славі Сотворителя і Відкупителя.

Харизматичний рух намагався випрацювати та усталити універсальні форми євангелізації та нового соціально-активного служіння, завдяки яким окремі особи та суспільство загалом, можуть почути євангельський заклик “…до віри в Ісуса і до слідування за Ним” [11, с. 98], який також набуває і національної інтерпритації.

У різних країнах було випрацювано різні катехитичні програми для дорослих, щоб довести їх до особистого й автентичного входження в Ісуса та в Його Церкву. Ця катехеза особливо акцентується на суті віри та на необхідності особистої зустрічі з Ісусом; дуже часто вона призводить також до актуалізації віри, активнішої участі у культі та місії Церкви, що має значну актуальність і в українському християнському середовищі, зокрема, українському греко-католицизмі.

Кожний християнин згідно нової програми ICCRS-у повинен бути активним у: “професійних заняттях:

– сенсом праці згідно енцикліки «Матер ет магістра» є віддання пошани Богові. Звідси виникає потреба чемності, професіоналізму та інших чеснот, відновлення етики праці, знищеної комунізмом;

– працюючи, чинимо землю подібною до образу Божого, освячуючи світ через працю (Populorum progresio); кожен є відповідальним за спадок, даний йому Богом;

– необхідність усвідомити, що праця не може бути тільки потребою мати зиск, що завжди є присутньою економічна потреба, але що праця може також виражатись як засіб служіння іншим, а також може бути засобом особистої реалізації людини;

– відповідальність за міжособисті стосунки в праці” [9].

Суспільно-політична заанґажованість згідно неатомістичної концепції виражається як:

– покликання до світу повинно реалізуватись через участь в житті суспільному і політичному через підтримку правдивого суспільного добра, вдосконалення в християнському дусі способу мислення, звичаїв, прав та устрою власного суспільства.

–  неприсутність християн, які свідомі своїх обов’язків, в цій сфері людської діяльності, могла б спричинити брак голосу, який міг би протиставитись злу, а торувати місце праву любові Христа;

–  таке заанґажування вимагає дослідити, чи така діяльність є згідна з суспільною наукою Церкви;

– кожен християнин, навіть такий, який активно не діє в суспільних організаціях або політиці, повинен брати участь в житті суспільства через вибори, референдуми та інші форми презентації свого становища.

Найактивніше соціальна активність християнина повинна виражатися через: “…Життя у спільноті Церкви:

– кожен мирянин повинен причинятись до росту Церкви і до її постійного освячення.  Миряни повинні робити Церкву присутньою та активною в таких місцях та обставинах, де тільки при їх допомозі може стати сіллю землі;

– джерелом віри і сили до виконання цього післанництва мусить бути активна участь в різних формах Спільноти Церкви – парафія, групи, і т.д. як також відчуття зв’язку з ієрархією” [8, c. 274].

Саме через зв’язок з Ісусом розуміється, численними сучасними теологами, водночас у “…спільнотовому вимірі” [5, с. 256]. Ніхто сам не йде до Бога; “…ми йдемо до Нього у спільноті, як частина Христового Тіла, Божого Народу”, – часто наголошує у своїх дослідженнях кардинал Суененс [10, с. 153].

Ця універсально-християнська свідомість пояснює той потужний розвиток спільнот, який відбувається, як молитовних груп, так і спільнот життя. Це особливо вагоме для тих спільнот, в яких служать як священики так і миряни, що дуже контрастує з індивідуалізмом, який домінує у наш час. Спільнотне життя такого типу опирається на різноманітних служіннях, в основі яких лежать харизми. В центрі цих служінь є визнання їх взаємозалежності. Усі члени таких спільнот активно беруть участь у молитві і саме в цьому виявляється автентична природа Церкви. Саме тому Віднова не хоче надмірну прив’язуватись до якоїсь структури чи форми. Вона залишається відкритою на усе, чого “Господь від неї очікує, а отже й на нові потреби Церкви та світу” [3, с. 46]. Звідси випливає, що у Віднові плекаються любов до Церкви та довірлива вірність її душпастирям.

Апостолят, до якого запрошує Бог, є проявом спільної з Ним справи. Реалізуючи апостолят, зростаєш в єдності з Богом, щораз більше поглиблюючи свою любов до Бога. В той же спосіб виражається і поглиблюється зв’язок між людьми. Апостолят, як форма піклування про іншу людину, є тим же способом переробити егоцентристів та егоїстів, зростанням в любові ближнього.

Досвідчення сили Духа спричиняє не лише усвідомлення реальності присутності Ісуса; воно веде за собою відчуття нового “…голоду – голоду молитви (особливо молитви прослави), а також спраги Божого Cлова” [9]. Потреба пізнання присутності Бога, яка із цього випливає, відкриває широкі перспективи на особисті відносини між людьми, значно глибші, ніж були раніше. Дуже багато людей у світі та Україні досвідчило завдяки цьому прагненню відновлення благодаті подружжя та почало глибше спілкуватися у родині, на роботі. Свідомо досвідчуючи благодаті хрещення велика кількість християн поступово наново відкрила не лише Хрещення та Євхаристію, а усе сакраментальне життя.

Кожна із форм Віднови має своїм фундаментом життя первісної Церкви, як зазначається у програмі ICCRS-у, і базується на ранньохристиянських джерелах, в основі яких було живе пережиття Святого Духа [9]. Однак не можна забувати, що Святий Дух і Його харизми ніколи не переставали існувати в Церкві, у будь-який з періодів її розвитку. Саме тому актуальним є особливе зацікавлення, яке Віднова скеровує на харизматичне об’явлення Духа у контексті містичної віднови окремої нації у етно-культурному аспекті. Однак хибним було б враження, що Віднова прагне привілеювати деякі елементи доктрини, практики чи новозавітньої дійсності, особливо якщо йдеться про харизми і піднесення їх рангу в Новому Завіті. Насправді “Віднова просто вимагає від Церкви, щоб вона визнала, що новозавітні тексти трактують Духа через Його об’явлення у харизмах, і саме тому харизматиків не можна ізолювати від повного проголошення Царства” [2, с. 36]. Святий Дух та увесь спектр Його дарів становлять інтегральну частину Євангелії Ісуса, і саме перші християнські спільноти пов’язували із християнством як таким та оцерковленням. Віднова не прагне створити у церкві спеціальну групу, фахівців зі Святого Духа та Його дарів, а радше намагається сприяти віднові місцевих церков та вселенської Церкви. При цьому вона допомагає по-новому відкрити повноту життя у Христі через Духа, що стосується в тому числі і харизм стимулюючи розвиток помісно-національних особливостей харизматичного руху, що отримало розвиток в українському греко-католицизмі.

Віднова вбачає у соціальній доктрині Церкви очевидну ознаку, що саме “…Дух закликає активно проголошувати справедливість, а також мир у всьому світі, ті члени Віднови, які беруть участь у різноманітних програмах суспільних реформ, відкривають для себе, що Віднова особливо цінує служіння іншим та підносить його на вищий рівень” [4, с. 27].

Велике значення посідає споглядання життя мирян, які прагнуть святості в нормальних обставинах життя професійного та суспільного. Тому повинні сприймати щоденні заняття як можливість того, щоб наближуватись до Бога, виконуючи його волю і служити іншим людям, провадячи їх до єднання з Богом в Христі.

Висновок. Проведене дослідження дозволяє ствердити, що Віднова сприяє покликанням до священичого та монашого стану, а також утвердженню тих, які вже обрали своє покликання.

Відтак, з нової програми ICCRS-у випливає новий підхід до культурної, соціальної та духовної активізації окремого християнина в національній площині його етно-культурнї та обрядової автентичності. Зокрема, розвиток харизматичного руху в українській греко-католицькій церкві дає можливість прослідкувати на практичних виявах ту автентичність греко-католицької формації та активізації учасників та представників даного руху в політичному та соціальному житті України.

 

Література

1. Боєчко В. Правда про харизму. – Львів, 2002. – 350 с.

2. Мартін Р. Прагнення пізнати Бога. Практична допомога під час особистої молитви. – Львів, 1994. – 160 с.

3. Мюлен Г. Нове життя з Богом. – Львів; Свічадо, 2005.– 235 с.

4. Прийди. Бог – Отець. – Красилів, 2008. – 128 с.  

5. Рагнер К, Форгрімлер Г. Короткий теологічний словник. – Львів, 1996 – 890 c.    

6. Тардіф Е. Ісус є Месією. – Івано-Франківськ; Фоліант,2005.-130 с.

7. Уайтгед Ч. Яка природа Католицької Харизматичної Віднови. – Івано-Франківськ, 2007. – 45 с.

8. Cantalamessa R. Piesn Ducha Swietego. – Warszawa, 2003.- 540 s.

9. New Pentecost of the Nations. – www.iccrs.org

10. SuenensL. J. L’Espirit Saint, soufflé vital de l’Eglise. – Oppem-Meise; FIAT, 1999. – 240 s.

11. SuenensL. J. SpoczynekwDuchu. –  kontrowersyjnezjawisko. – Krakow, 2005.- 160 s.

12. Suenens  L. J.. Odnowaiekumenizm, – Krakow, 2007.- 200 s.

 

Margitych Oles

Spiritual-religious features of socialization: theological aspect

Catolic charismatic renewal – there is one of the main organization For present-day day catholic charizmatic renewal beside catholic chortch. This motion already appeared on Ukraine and it emerges strong social motion in Ukraine. From position of the catholic motion all her(its) social structures must take the active participation in direct political life of the country.