EnglishFrenchGermanItalianPolishPortugueseRussianSpanish
ФШСМ

Служіння спільноти

Реколекційний будинок

Вогонь з неба
Web-студія

Про харизми

Харизми є особливо відповідними та корисими для потреб Церквибо суд про їх правдивістьналежить до тих, що в Церкві мають владу.

Світло Народів 12

Щоб: Євангелізувати з великою силою і розбудовувати християнську спільноту. Щоб діяти, як Ісус.

Біблійні Тексти:

І сказав їм: “Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; 18 гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане” : Мк 16, 15-18.

Є і між дарами різниця, але Дух той самий; різниця теж і між служінням, але Господь той самий. Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить. Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Одному бо дається через Духа слово мудрості; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче (1Кор. 12, 4-11).

1. Дар мовце дар молитви. Не стільки, щоб діаголувати з Богом, але, щоб увійти з Ним у сопричастя (1Кор. 12, 10; 14, 2). Дух єднає нас з Богом за допомогоювиразів, що видаються недосконалими у сенсі раціональому, але які є знаком сопричастя з Ним (Рим. 8, 26).

Головною функцією харизми промовляння мовами є молитва. Ця молитва специфічним чином пов’язана з молитвою прослави. Юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі? (Ді. 2, 11). Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа вилився і на поган, бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога (Ді. 10, 45-46). Однак ця харизма викликає найбільше сумнівів у людей, які не заангажовані у Віднову. Саме ці люди надають харизмі промовляння мовами значно більшої ваги, ніж більшість харизматичних груп. Однак треба ствердити, що у харизматичному середовищі підкреслюється існування цього дару, і воно є підтверджене екзегезою. Він був розповсюджений у деяких новозавітніх спільнотах, і згадки про нього ми бачимо як у посланнях апостола Павла, так і в Апостольських Діяннях. Ми не знаходимо відомостей про цей дар у Євангеліях, за винятком Євангелія від святого Марка, і то у рядку, який хоч і є канонічним, але його автором швидше за все не є святий Марко: А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими (Мр. 16, 17). Цей дар за своєю природою є скромним, але для деяких він становить чималий духовний стимул, водночас не будучи квінтесенцією євангельського передання.

Не можна належним чином оцінити значення харизми молитви мовами, якщо ізолювати її від молитовного контексту загалом. Дар мов дозволяє тим, хто його має, молитися глибше. Слід зрозуміти цей дар як особливу маніфестацію Святого Духа, яка виявляється у дарі молитви. Багато людей особливо шанують цю харизму, оскільки прагнуть краще молитися. Наявність дару мов веде їх до кращої молитви. Функція цього дару виявляється особливим чином у приватній молитві.

Можливість молитися надприродним, необ’єктивним чином має велику вартість для розвитку духовного життя. Вона дозволяє висловити з допомогою надприродних засобів те, чого не можна висловити поняттями. Саме молитва мовами увиразнює таку форму порозуміння, яку спроможні осягнути навіть діти. Це одна із багатьох інших форм молитви. Насправді молитва на мовах огортає усе людське єство, а отже й почуття, але її не слід ототожнювати з емоційним екстазом.

Сучасні теологи розрізняють три типи молитви мовами:

1. Гласолалія – молитва на незрозумілій мові. Певне витворення звуків (вербалізація). В понятті Святого Павла гласолялія є корисною передусім в приватній молитві. Є незрозумілою, а отже непридатною для слухаючих, хіба що хтось має дар тлумачення мов. Гласолялія не була наслідком екстазу, бо людина не втрачала контролю над своїм розумом і вчинками.

У чому полягав цей дар та яким чином виявлявся назовні? Якщо можна опертися на те, як виявляється цей дар сьогодні у житті християн, слід сказати, що він виявляється двома способами: або шляхом певних повідомлень, які здійснюються на молитовній зустрічі, або у приватній площині, шляхом продовженої особистої молитви. У кожному разі йдеться про звуки та слова, які не належать жодній з існуючих мов, а творяться моментально. Хто говорить мовами, не “знає”, що говорить; він “може” лише говорити, це означає, що він свідомий, що він говорить, може розпочати і завершити процес мовлення, і не включається в це мовлення автоматично.

Коли цей дар призначений для спільноти, то промовляння на мовах завжди повинне супроводжуатись перекладом цих мов, так як разом із пророцтвом завжди повинно бути його розпізнання.5  Той хто перекладає, не перекладає того, що інший сказав, але він почувається змушеним сказати щось (заохочення, слова зі Святого Письма), що він думає, що промовець на мовах мав на увазі і що виражає загальний сенс його повідомлення.

2. Ксинолялія (дар іноземних мов)

3. Юбіляція (співання мовами) – Під час зустрічі може бути момент, в якому всі спільно, голосно молячись, переходять до спонтанного співу, при чому кожен творить свою власну мелодію, чи то вживаючи слова, чи в «мовах». Спів такий не вимагає гласолялії, хоча деякі співають в «мовах». Внутрішнім базовим чинником є те, що всі хочуть співати Господові.

Є поважні докази, що такі спонтанні співи в Дусі, знані юбіляціями, практикувались в первісній церкві багато наступних віків. Святий Августин повчав і заохочував зібраних, щоб співали радісно в юбіляції  (кантате ін юбіляціоне). Казав, що юбіляція – це звуки, що видаються з глибини серця і виражають те, що не можна виразити словами. «А кому ж іншому можна висловити таку радість, як не Богові. Не можеш Його висловити словами, отже нічого іншого не залишається, як радісно кричати, щоб серце раділо без слів, а некерована радість не зводилась до слів і виразів». З одного боку, студіювання Біблії та історії, а з іншого – сучасний досвід пролили нове світло на дар мов. Можемо провести близьку аналогію між Павловим «співанням в Дусі» і християнською традицією, яку називали юбіляцією, тобто радісними звуками.

Спів єднає різні голоси в єдину прославу та адорацію. Святий Василій будучи дуже задоволеним, описує враження, яке спричинило на нього слухання співаючої спільноти:

“Прекрасним є море, і воно схиляє до прослави Бога, але ж наскільки прекраснішою є ця спільнота, у якій звук голосів подібний до хвилі, яка відбивається від берега. Один єдиний голос чоловіків, жінок та дітей підноситься як молитва, яку ми заносимо до Бога. Якийсь глибокий спокій утримує цей хор у злагоді”. Василій Великий, Гексаемерон, IV, 7 (SCh 26, с. 274).

2. Пророкування:Бог об’являє різні аспекти свого плану спасінняпевнійспільноті або її настоятелям. Може служити длянапоумлення, оживленняі поправи. Це не є віщування, передбачення майбутнього (1Кор. 12, 10; 14, 3. 39).
3. Фізичне зцілення:  Це є один з найулюбленіших знаків,що супроводжують проголошення Слова,які показують Ісусову любовДоброго Пастиря, що провадить і лікує свої немічні вівці (1Кор. 12, 28).

“Творець всесвіту, Слово Боже, яке на початку сформувало людину, побачивши своє створіння ушкодженим злом, зціляло його різними способами, часом відновлюючи усі члени згідно того, як вони були сформовані на початку, а іншого разу, роблячи так, що людина в одну мить ставала цілою і здоровою, готуючи її таким чином до воскресіння навіщо Він мав би зціляти органи тіла і повертати їм первісну форму, тільки для того, що ці зцілені органи будуть через Нього спасенні?”.1

Цим твердженням Іриней відкриває глибокий теологічний вимір, який міститься у чудесних зціленнях, і на який сьогодні багато хто дивиться із недовірою, якщо не з бажанням повністю його відкинути, мотивуючи це тим, що він є вираженням примітивної і мало аргументованої релігійності. Придивімося до цього аспекту служіння Христа, щоб побачити, що він нам сьогодні може сказати.

Мабуть третина Євангелії говорить про Ісуса, який зціляє хворих або воскрешає померлих. Він не зціляє з метою щось довести, а з метою “спасти те, що загинуло” (Лк. 19, 10); Він співчуває людям, оскільки любить їх і прагне, щоб його створіння жили у свободі та радості. Крім проголошення Євангелії постійне місце у місійних гоміліях займає зцілення хворих:

“І тоді послав їх проповідувати Царство Боже й недужих лікувати” (Лк. 9, 2).

В апостольській Церкві ми зустрічаємося зі спеціальним ритуалом (пізніше він був зарахований до семи таїнств), через який виражається піклування про хворих, згідно із переконанням, що “молитва віри спасе недужого” (Як. 5, 15). Дуже вжливим чинником у “посланні та розвитку” християнства став факт, що крім спасіння душі піклувалися також про здоров’я тіла. Ісуса сприймали одночасно як “духовного і тілесного Лікаря”,2 який міг зціляти тіла та душі.

Християнин, борячись із хвоорбою, не може обмежитись вживанням лише “природних засобів”, тобто просто лягти в лікарню, покладаючись на державу, що вона забезпечить над ним опіку та потішить його, він має свою власну силу, подаровану йому Христом: “Дав їм владу, щоб лікували всяку хворобу й усяку неміч” (Мт. 10, 1). Християнин не може грішити, занедбуючи цю владу, він повинен бути готовим дати надію усім тим, кому наука відмовила у цій надії.

Ми сьогодні є свідками відродження свідомості Церкви щодо наявності у ній цієї сили. Після ІІ Ватиканського Собору було відновлено практикування молитви за недужих та Таїнство Єлеопомазання. Воно вже уділяється не лише безпосередньо перед смертю, але й під час хвороби, і його роль вже не зводиться лише до “відпущення гріхів”, але також, і це обіцяє Святе Письмо, може зціляти хворих (пор. Як. 5, 15). Одна молитва, яка була запозичена із стародавнього ритуалу, виразно говорить про зціляюче діяння Святого Духа:

Вражаючим фактом є те, що у багатьох християнських Церквах знову з’являється харизма зцілення у тому значенні, якого надав їй апостол Павло, тобто як дар, який задарма уділяється деяким вірним для спільного добра, не обов’язково на підставі їх особливої святості, а передусім на підставі вірності Богу у слідуванні обітницям, які були складені Христом, йдеться про дуже делікатну царину, тому ніколи у цих випадках не слід ігнорувати контроль з боку Церкви, яка не приглушує харизм, а натомість перевіряє їх справжність. Гарантією автентичності харизм є збереження тієї рівноваги, яка спостерігається у діяльності Христа і полягає у однаковій мірі проголошення Євангелії та зцілення хворих. Молитва за зцілення ніколи не може стати метою самою у собі, відокремленою від проповідування. Вона є лише нагодою проголошувати Царство Боже, і дякуючи Богові, ми часто бачимо, як це відбувається.

4. Внутрішнє зцілення: Щоб лікувати емоційні і чуттєві рани, болючі спогади, розумові проблеми чи травми (1Кор. 12, 28).

Серед багатьох хвороб є такі, у виникненні яких людина абсолютно не винна: вроджені або набуті фізичні вади, обмеження, недомагання якогось нашого органа, спадкові вади, вади, які виникли у перші роки нашого життя, якщо ще не в лоні матері.

Інші натомість можуть бути плодом частково нашої вини, наприклад різні “узалежнення” – від алкоголю, наркотиків, тютюну, непоміркованість у їжі, надмірна сексуальна пожадливість.

Існують хвороби, які закорінюються у підсвідомості та в пам’яті, саме тому видаються більше душевними, ніж тілесними хворобами, та вони мають дуже глибокий вплив також на наше фізіологічне життя, наприклад страх перед смертю, стреси пов’язані із неправильними стосунками з деспотичним батьком або збоченою матір’ю, комплекси, агресивність, непевність. Ці самі корені мають: депресія, апатія та хронічний смуток, занижена самооцінка себе або інших, вади, закорінені у глибокому знеохоченні.

Ще перед однією небезпекою нас слушно застерігають психологи: перед бажанням прив’язатися до хвороби. Адже може трапитись, що хтось у власній хворобі чи неврозі знаходить втіху: тоді вони не зможуть прийняти інше життя, і не зможуть позбутися необхідності, щоб їм співчували, адже вони довго були предметом співчуття. Паралітика, який лежав при Витезді Ісус запитав: “Бажаєш одужати?” (Ів. 5, 6). Питання на перший погляд дивне, але воно не є таким уже дивним…

Коли йдеться про хвороби, які глибоко закорінені у психіці, які якимось чином пов’язані також із волею хворого, то для того, щоб усунути певні перешкоди, необхідно співпрацювати із благодаттю Духа, особливо через жаль та здатність пробачити іншим, якщо є що пробачати. Велике значення у цьому сенсі має сакраментальне життя. Бо саме у Таїнствах, через віру ми можемо торкнутися “поли плаща” Ісуса й отримати зцілення (Мт. 9, 21); з євхаристійного Тіла Христа і надалі виходить “сила, яка зціляє усіх” (пор. Лк. 6, 19).

Виставити нашу волю на діяння Святого Духа означає просити його вилікувати також наші численні “хвороби серця”: ігнорування, невразливість, бунт, власну любов, бажання влади, яка зробила стільки зла на світі. Оріген говорив: “Логос є потужнішим від усіх хворіб душі”,3 це саме слід сказати про Святого Духа.

5. Слово знання: Бог об’являє те, що сталось чи стається з певною особою, щоб допомогти їй повністю віддатись Його владі (1Кор. 12, 8).

6. Видіння:Це є розумові образи,за допомогою яких Бог об’являє певне послання спільноті (Гал. 3, 1).

 

1. Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 12, 6.

2. Ігнатій Антіохійський, Послання до Церкви в Ефесі, VII, 2, с. 115.

3. Оріген, Проти Цельсія, VIII, 72, зошит 2, с. 268.